Якось вранці
Сьогодні прокинувся пізно, бо забув поставити будильник. Та й то добре, що Ніла розбудила. Вставати не хотілося, але треба. Знову запізнюся! Добре, мабуть їсти не буду, щоб прийти вчасно. Куплю по дорозі печива.
Не можна сказати, що я відразу зібрався і вийшов на вулицю. Спершу поглянув на свій паросток кофе, що ріс у мене в одноразовому стаканчику. Чи виживе він? Листочок ще не повністю звільнився від зернятка. Вирішив йому допомогти. Змочив водою і нігтем відколупав від листочка. У паростка був тільки один листочок, та й той слабенький. Ну, буду надіятися на краще...
Зібрався, взяв пусту пластикову шестилітрову пляшку, щоб набрати воду з бювету дорогою додому, та вийшов з квартири. На ліфті вирішив не їхати, а спуститися сходинками.
Сьогодні було тепліше, 2 градуси тепла, то ж я легше одягнувся. Сніг звично лежав на землі, але на асфальті його не було. Сам розстав чи відчистили двірники. Звичайний зимовий ранок. Сніг, сонце надійно сховалося за хмарами, люди поспішають на роботу, вусатий дядько сидить курить, дівчина розмовляє по телефону.
Я все-таки дещо запізно вийшов, хоч би не сильно запізнитися. Чому я завжди запізнююсь?! Я саме проходив через перехід під дорогою. Знову будуть мені розказувати, який я такий-сякий. От би прийти, а на роботі все добре. Зарплата велика і платять вчасно, робота приносить емоційне задоволення, краєвид навколо милий серцю.
Пройшовши перехід дорога далі йшла практично прямо до нашої контори. Дивно, коли вони встигли постелити новий асфальт? Доволі високої якості. Вчора ввечері його не було. Вночі чи що? Не може бути! Попереду було невелика будівля банку. Ніколи не помічав, що вона так красиво виглядає. Промчав трамвай. Гм, який яскравий новий трамвай вони закупили! Дуже модерний! Тут у мене дещо закрутилася голова. Я подивився направо, житлові будинки були яскраві… Але лише половина будинків, інша половина - сірі, як звичайно… Що цікаво, межа між яскравими і сірими будинками була нерівною, а якоюсь хвилястою, причому вона ніби не була статичною, а переміщувалася… Блін, що відбувається! Це через те, що не поїв зранку, мабуть... Дійшов до роботи, зайшов… Побачив Тимура у магазині, він вивчав світ телефон.
— Привіт!
— Токі!
Прикалується... Зайшов до кабінету. Там уже стояв Юра. Я з ним поздоровався, він теж сказав «Токі!». Що за дивина! Що за новий жарт? Далі він почав щось розповідати, але я геть нічого не зрозумів. Щось таке як токі, мокі, ломі… З глузду з’їхав чи що? Зайшла Люда і теж почала говорити якусь тарабарщину. Я відчув як в моїй голові почали пульсувати вени.
— Та ви що, всі знущаєтесь з мене!! – я закричав.
Люда і Юра здивовано, повідкривавши роти, дивилися на мене. Люда сказала щось заспокійливе. Але я знову нічого не зрозумів. Я вискочив в коридор, краєм ока помітив, що мені поставили справді величезний монітор, і шпалери поклеїли яскраво- веселі. В коридорі стояли Маша, Надя, та Інга і про щось розмовляли.
— З мене всі знущаються! – пожалівся їм я.
«Сіна токі мокі…» - щось таке сказала мені Інга.
Інші теж почали говорити на якійсь дивній мові.
— Жах! Що це за новий прикол! Вибачте, але я не розумію!
Але таке відчуття, що інші теж мене не розуміли… Я розвернувся і побіг в сторону туалету.
Назустріч мені йшла юрист Галя.
— Привіт!! - крикнув я їй.
В неї очі чомусь були налякано розширені і виставлена вперед рука.
"А!! Авен!!" – щось таке крикнула вона.
Я не встиг перепитати, бо перечепився. Падав спочатку досить повільно, встиг ще подивитися в різні боки. Але потім все пришвидшилося, я різко впав, боляче вдарився головою. І відключився...
© Коваль Роман Юрійович, 2014
Лінк на слідуючий розділ: akerkade.webnode.com.ua/news/de-ya-/