Чарівність слів

Ну що б, здавалося, слова...

Слова та голос — більш нічого.
А серце б’ється — ожива,
Як їх почує!.. Знать, од Бога
І голос той, і ті слова
Ідуть меж люди!

Дійсно, красиво писав Шевченко! Хоч я й не є 100%-прихильником Шевченка, можливо через його кричущий реалізм, який без попередження просто бере тебе й кидає  обличчям у багно реалій. Можливо, в наш час так і потрібно робити.  Але часто подобаються мені його красиві романтичні рядки. Як, наприклад, оці. Хоча вони вирвані із контексту, а це не зовсім правильно. Погані люди й погані політики та політологи, лжевчені та лжекритики користуються таким антиморальним прийомом, тобто виривання з контексту, який межує з ганебною брехнею. Але прошу вибачити мене, Тарасе Григоровичу... Ці рядки вирвані з контексту, без контексту вони позбавленні настрою протесту та боротьби з несправедливістю, без контексту вони набули шарму милого романтизму. Читач, який ніколи не читав цього твору, подумає, що далі у цьому вірші видатного поета буде йтися возвеличення письменницької праці чи просто величчі української мови. Ба, ні. Далі йде туга, туга за справедливістю...

То ж я анітрохи не призменшую, свого гріха, що як і багато інших вирвав рядки з великого твору, але ж такі красиві рядки, що не можна було не спокуситися і не розглядати їх також окремо!

Але до чого я веду? Є у мене мрія... Так мені хочеться майстерно володіти словом, не лише писемним, а й усним, щоб ці рядки були б хоча  хай і далеким, але описом моїх розповідей, моїх діалогів та монологів та інших усних, та й писемних, творів!