Казка

Сьогодні маю розказати казку. Розкажу її тут. Заодно перевірю як я її запам’ятав. Але буду вставляти свої різні коментарі, може дещо зміню - для цікавості. Казка російська, але буду перекладати на українську.

Жили три брати. Два розумних, а один дурак.

    Цікаво, чому росіяни так люблять дураків? В багатьох казках у них дураки - позитивні головні герої.

Ось вирішили вони поїхати в ліс по дрова. Нарубали вони дров, вирішили перепочити, а заодно і пообідати. Засипали в горшок каші, кинулися - а вогню-то в них немає. Добре, що рядом була пасіка. Старший брат вирішив сходити попросити вогню.

— Дай мені вогню, дід!

    Я так зрозумів цей дід – охоронець пасіки.

— А ти мені спершу пісню заграй!

— Та не вмію я грати.

— Тоді станцюй танець!

— Та не гаразд я танцювати.

— А якщо не гаразд, то й не дам тобі вогню!

    От вреднючий дід! Хоча воно й зрозуміло – дідові нудно самому на пасіці.

Вернувся брат ні з чим. Вирішив середній брат сходити до діда.

— А дай-но мені вогоньку, діду!

— А ти мені спершу станцюй!

— Та не вмію я танцювати.

— Ну, тоді казку розкажи.

— Добре.

І розповів брат казку. Але й тоді не дав дід вогню, захотів ще казки. Розповів другу казку середній брат, потім третю, четверту. Але ніяк не уйметься дід, хоче нову й нову казку. В кінці-кінців надоїло це все брату і вернувся він теж з нічим.

— Ех, брати-брати! Що ж ви так! Розумні ж, а вогню принести не змогли! Давайте я піду до діда!

І пішов до діда молодший брат.

— Здоров був діду!

— Ми й здоровіших бачили!

— Дай мені, будь-ласка, вогню!

— А ти мені станцюй спершу!

— Та не вмію я танцювати.

— Ну, тоді казку розкажи!

— Оце інша річ, це по мені! Сідай-но, діду, напроти мене, уважно слухай та не перебивай! Якщо переб’єш, то так і знай - перерву розповідь, візьму вогонь та й піду додому!

— Добре!

— Була у мене ряба конячка. Їздив я на ній по дрова. От один раз зібрався я по дрова до лісу. Осідлав конячку, тупор засунув за пояс і поїхав. От конячка скаче – "Трук! Трук!". А топор ззаду конячку по спині - "Стук! Стук!". От стукав, стукав, поки відрізав конячці зад. Так я потім на передку ще три роки сказав! А потім випадково зустрів задок від моєї конячки на лузі, він травку щипав. Я його зловив і пришив до передка. Так я потім ще три роки на конячці скакав! Слухаєш, дід?

— Слухай, світ!

— От одного разу поїхав я в густий ліс. І натрапив на височезний дуб. Вирішив я забратися на самий його вершечок. Ліз-ліз, поки добрався до самого неба. І пішов я мандрувати небом. Там теж люди живуть. Побачив я базар. Зайшов на ціни подивитися. Дивлюся, а там худобина зовсім дешева, а ось комарі та мухи дорогі. Я швидко назад до дуба, зліз вниз та й наловив два мішка мух та комарів. Вернувся назад на базар та й міняю муху й комаря на корову й теля. Ось так наміняв ціле величезне стадо, що й не можна було й перерахувати. Погнав я худобину назад до дуба. Коли дивлюся – а дуб хтось спиляв. Як же я тепер вниз спущуся!? Сів я, похнюпився, почав думку гадати - як же мені спуститися вниз. Та й придумав. На жаль, прийшлося мені порізати всю худобину, зробив я довжелезну вірьовку. Та й почав спускатися вниз. Слухаєш, дід?

— Слухаю, світ!

— Але не вистачило мені довжини вірьовки, завис я над землею повище ніж твій шалаш. А зістрибувати боюся. На щастя рядом мужик овес віяв. А полова вверх летіла. Я полову ловлю та й вірьовку плету. Але тут почався сильний вітер. Мене почало розхитувати із сторони в сторону, із Москви в Пітер. От вірьовка з полови не витримала і впав я в саме болото. Почало мене в трясовину затягувати, затягнуло по саму шию. Хочу вибратися, а не можу - на голові качка гніздо звила. Тут до болота унадився борсук. Я його за хвіст хап, він біля мене був, і закричав на нього: "Тю-лю-лю-ляй!" Ось він мене з болота і витягнув. Слухаєш, дід?

— Слухаю, світ!

Бачить брат, що погане діло - дід уважно слухає, договір не порушує. Розпочав брат іншу казочку.

— Мій дідусь на твоєму верхи катався!

— Ні! – закричав дід, – Це мій на твоєму верхи катався!

А брату це й треба було. Взяв він вогню і пішов до братів. Розвели вони багаття, засипала в горшок круп, поставили кашу варитися. Ось поки каша не звариться - поки казочка далі й не продовжиться. А тому поки що все!