Натана знову прийшла до мене. Показала карточку, на ній була намальована буква "А", і сказала... Звичайно, що "А". Тобто ми почали вивчати алфавіт. Далі показала "Е" - теж звучить як звичайне українське "Е". Потім "І" - звучить як "і". Далі "J"... Так що дійсно, всі пишуть на латиниці! Не може бути! Добре про це потім подумаю! "J" звучить як "Й". Далі вона показала "К". І сказала:

— Ка! Ка!

Ну, воно й зрозуміло! А як же може бути інакше?

Але карточку вона не положила. А сказала:

— Ґа! Ґа! Ка! Ґа! Ка!

Тобто цей знак можна вимовляти і як "к", і як "ґ". Дивина та годі! Далі "L" – "Ла". "M", "N", "O" - читаються так само як і в українській мові "м", "н", "о". "Р" - читається і як "П", і як "Б". "S" – і як "Са", і як "За". "Т" - "та", "да". "U" – "у". "W" – як англійська буква w, або як остання буква у слові "лев".

Ось і все. Лише 14 букв: a, e, i, j, k, l, m, n, o, p, s, t, u, w. Як можна обійтися такою невеликою кількістю букв?! І як я міг забути свій алфавіт?! Щось мені це не подобається... Якісь підозри лізуть в душу... Але все інше не змінилося. Колеги на роботі ті ж самі. Та й чому б вони були іншими?! Блін, а як там моя дружина? Після того як зі мною стався цей провал в пам'яті - я її не бачив. Чи знає вона де я? Треба їй зателефонувати! Ніхто ж мабуть не зателефонував їй! Вона ж мабуть хвилюється! Але як сказати їм це, коли я забув свою мову?! Щось треба придумати!

© Коваль Роман Юрійович, 2014

Оскільки слово lon може використовуватися і як прийменник і як дієслово, сенс речення може виявитися незрозумілим, коли lon використовується разом з wile. наприклад:

mi wile lon tomo. - Я хочу бути вдома. АБО Я хочу в будинку.

У токі пона таке речення має два можливих переклади Перший означає, що співрозмовник хоче опинитися вдома. Другий переклад означає, що співрозмовник хоче чогось (правда, він не вказує, що саме), перебуваючи в будинку. Щоб уникнути двозначності, в першому випадку найкраще розділити пропозицію на два:

mi wile e ni: mi lon tomo. - Я хочу це: я вдома.

Токіпоністи часто використовують цей фокус з e ni: - щоб обійтися без підрядних речень, як у прикладі «Він сказав мені, що ти обідаєш». Переклад цієї пропозиції буде виглядати так:

ona li toki e ni tawa mi: sina moku.

Ця фішка є звичайною для Токі пона, і ви ще не раз зустрінетеся з нею в цих уроках.

Для уникнення двозначності у випадку другого перекладу («Я хочу в будинку.») краще відразу вказувати предмет бажання, а якщо він був вказаний раніше (наприклад, у випадку, коли така пропозиція є відповіддю на питання), можна поставити те ж уточнення e ni :

mi wile moku lon tomo. - Я хочу поїсти вдома.
mi wile e ni lon tomo. - Я хочу це вдома.
mi wile pali e ni lon tomo. - Я хочу зробити це вдома.

В цьому світі були дві  системи вимірювання часу – астрономічна та звичайна. З астрономічною справа простіша, тому почну з неї.  Буду порівнювати із часом з  мого рідного світу. Хоча для цього потрібно з самого початку  припустити, що в цьому світі доба, рік мають таку ж саму тривалість. Але  перевірити це я не можу, бо попав я сюди без будь-якого годинника з того світу. По відчуттям ніби доба тут така ж сама.

Доба тут поділялася на 36 годин. Тобто на кожну годину тут приходилося  24х60/36 =  40 хвилин з мого рідного світу. Кожна година ділилася на 36 хвилин. Тобто 1 хвилина тут – це 40/36 = приблизно 1,11 рідних мені хвилин або 66-67 секунд. Кожна хвилина ділилася на 36 секунд. Секунда також ділилася на 36 частин, а потім ще раз. Але це вже потрібно лише для суто наукових цілей, тому їхню назву я навіть не  запам’ятав. Це астрономічна доба.

А от звичайна доба, якої всі зазвичай користувалися, була для мене зовсім не звичною. Почнемо з того, що доба ділилася на ніч, день, ранок та вечір. Що тут дивного, скажете ви? А от що… День і ніч поділялися на 12 годин кожен. Тобто може, наприклад, бути таке – 2 години дня, 4 години ночі, 11 годин дня, 9 годин ночі… Вечір і ранок складалися кожен із двох годин. Тобто тут всього 2 варіанти – 1 чи 2 години ранку та 1 чи 2 години вечора. Ранок починається тоді, коли починає світати, закінчується тоді, коли зовсім світло і починається день. День закінчується, коли починає сутеніти і починається вечір. Вечір закінчується тоді, коли уже зовсім темно.

Раніше існувала ціла династія людей, які займалися часом, вираховували, коли починає сутеніти, коли світати, коли зовсім видно і т.д. Кожен час виходили на вулиці били в свої колотушки і сповіщали котра година. Але прогрес не стоїть на місце, тому зараз існує спеціальний  годинник, що містить такий собі спеціальний фотоелемент, який визначає, коли починає сутеніти, коли зовсім видно і т.д.  Далі на основі даних попереднього дня розбиває на частину дня на години. Ви звичайно скажете, що наявність хмар впливає на те, коли почне розвиднюватися чи сутеніти. Але по перше цей годинник бере до уваги багато факторів – наявність хмар більш-менш визначає фотоелемент,  а також порівнює дані з попередніми днями. І зрозуміло, якщо ці дані різко відрізняються, то очевидно, що цьому сприяли саме хмари, тому годинник вносить поправку в дані фотоелемента. Звичайно можливі похибки, але… На роботу взимку всі приходять о другій годині дня, тобто, згідно моїх розрахунків приблизно  це десь о пів на десяту згідно часу в рідному моєму світі, а йдуть додому о 11 годині дня, тобто десь о пів на третю. Влітку о 4 годині дня – це десь о пів на дев’яту ранку по численню часу в мене на батьківщині, а додому о 8 годині дня – це о 17 годині. Я надіюся ви зрозуміли, що годині в різні пори року відрізняються за протяжністю. Влітку це десь 80 хвилин, взимку – 40. Восени і весною – йдуть на роботу на третю годину дня цьогосвітнього часу, а додому о 9 годині. Тобто всі працюють лише вдень. А оскільки день годинники визначають найбільш точно, то ніякої похибки з початком та кінцем робочого дня не виникає.

Дуже добре,  що сезонів тут теж чотири: весна, літо, осінь, зима. Однак… Осінь починається, тоді коли почнуть опадати листя дерева бонгі. Вона найперше починає скидати листя. Зима починається, тоді коли випаде перший сніг в столиці цієї країни (як ви вже зрозуміли, в різних країнах в різний час починаються пори року). Весна – тоді, коли у дерева бонгі почнуть набухати бруньки. Літо розпочинається тоді, коли у дерева бонгі стане червоним перший плід. Ось такі справи. На мій погляд досить розумно. А то на моїй батьківщині в грудні могло бути тепло як восени, а березні – холодно і кучу снігу. Сезони не діляться на місяці, а лише на дні. Тобто, наприклад, п’ятий день літа, сорок п’ятий, чи сотий. Оскільки рік складається з чотирьох сезонів, то протяжність року, як ви зрозуміли, теж може коливатися. Але це не стосується астрономічного року, цей рік однаковий завжди. Але астрономічним роком користуються лише астрономи.

Правда, тут теж є тижні. І вони теж по сім днів. Як ви знаєте, тиждень складається з семи днів тому що фази Місяця повторюються через сім днів, а тут теж є Місяць, і схоже, що він аналогічний до мого рідного.  Дні тижня називаються просто: перший, другий, третій, четвертий, п’ятий, шостий і сьомий день тижня. Також говорять: перший, третій, десятий, дванадцятий тиждень весни, літа, зими  і т.д.

Зараз зима, вона розпочалася  сім днів тому в сьомий день тижня, коли випав перший сніг в столиці. Тобто зараз 7 день зими  шостий день тижня року 5147-ого Нової ери. Першим днем нової ери вирішили вважати перший день, коли з’явилося сонце після великого виверження вулкану Муратіко,  і коли небо вкрила чорна пелена. Добре, що не надовго… Але багато рослин тоді пропало, і голод прийшов до жителів планети. Добре, що не надовго… Тому коли з’явилося сонце, просвітивши пелену темної завіси пилу, люди були несказанно раді, і через півтори року вирішили увіковічити цю подію, започаткувавши початок Нової ери саме в цей день – День появи сонця.

Зараз  3 години 18 хвилин ночі. Раніше ніхто не ділив годину на хвилини . але зараз, в еру швидкоплинного часу, кожен годинник ділить годину на 36 хвилин. Зрозуміло, що 1 хвилина вдень, вночі та вранці і ввечері відрізняються. Змінюються вони також по мірі того як тривалість дня збільшується чи зменшується. 

© Коваль Роман Юрійович, 2014

Слово lon*, так само як tawa* і kepeken*, може бути використане і як дієслово, і як прийменник. Подивіться на наступні приклади:

mi lon tomo. - Я в будинку.
mi moku lon tomo. - Я їм в будинку.

Lon у першому реченні  використовується як дієслово, у другому - як прийменник. У той же час слово не змінилося, про те, якою частиною мови воно є, говорить місце розташування слова.

suno li lon sewi. - Сонце знаходиться на небі.
mi telo e mi lon tomo telo. - Я миюся у ванній кімнаті.

Ви напевно пам'ятаєте, що tomo telo означає ванну кімнату.

kili li lon poki. - Фрукт в кошику.
mi toki lon tomo toki. - Я розмовляю в чаті.

---------------------------------------------------------------------

*Хто вже встиг забути слова, що ми вчили на попередньому уроці, нагадаю їх:

Щось спочатку вона мені говорила, але я не запам’ятав. По-перше, швидко. По-друге, не зрозуміло. Голос у неї приємний, тому я більше до тембру її голосу прислухався. Але запам’ятав я ось що... Вона тицьнула пальцем у себе і щось сказала, потім у мене. Я не зрозумів. Вона повторила ще раз... Я зрозумів, що потрібно намагатися зрозуміти, що вона каже.

— Мі ян Натана!

Ага, Натана – це мабуть Наташа по-модному. Хоч вона й поставила наголос на першому складі, але я зрозумів. А «мі» - це мабуть «я», а «ян» - мабуть «є».

— Сіна ян... – її палець торкнувся моїх грудей.

Я зрозумів – вона питає як мене звати.

— Мі ян Роман! – це я сказав першу фразу.  – Сіна ян Натана. Мі ян Роман.

Натана покачала головою.

— Мі ян Натана. Сіна ян Роман. – сказала вона. 

Те ж саме, що я сказав, але наголос в іменах на першому складі. Ну, добре, якщо вона так хоче… І я повторив фразу так, як вона хотіла.

— Суно! – сказала вона, показавши чи то на вікно, чи на сонце.

Далі хлопнувши в ладоні додала: «Суно!» – показуючи на лампочку. Лампочка при цьому загорілася, гм-м, мабуть від хлопка долонями. Тобто «суно» - це, мабуть, «світло».

Взявши зі столу стакан з водою, мені нарешті принесли води і щось схоже на компот, вона сказала:

— Тело!

І знову наголос на першому складі. Чому так? Гм-м… Отже, значить, «тело» - це, мабуть,або стакан, або вода.

Далі вилила воду у пусту тарілка і сказала теж саме: «Тело!». Отож, значить, «тело» - це вода. Далі взяла в руки мій стакан «компоту» і знову сказала: «Тело!». Ага, зрозумів, значить «тело» - це «напій» в загальному значенні. Далі відкрила кран з водою, що був поруч, і сказала знову: «Тело!». Ага, тобто, як я зрозумів, «тело» -  це і напій, і просто будь-яка вода.

Далі вона показала мені листок на якому була намальована різноманітна їжа.

— Моку! – сказала вона.

Потім показала малюнок на якому люди їли.

— Моку! – знову сказала вона.

Що ж це виходить, «моку» - це і їжа, і їсти? Далі вона витягла з кармана яблуко, надкусила, і сказала:

— Мі моку!

Зрозумів, очевидно, що це означає «я їм».

Далі вона показала малюнок, на якому людина пила напій, і знову сказала:

— Моку!

Я не зрозумів. Вона знову повторила:

— Моку!

Не розумію, то моку означає не тільки їсти, а й пити?

Ніби розуміючи моє здивування, вона витягла з іншого карману пляшечку напою, відкрила і випила трішки, і сказала:

— Моку!

Тобто дійсно моку означає і їсти, і пити.

Далі випила ще напою і, гладячи рукою свій живіт, з задоволенням сказала:

— По-о-о-на!

Зрозумів. Тобто «пона» означає «смачно».

Далі вона витягла ще одну маленьку пляшечку і простягнула мені. Я взяв, але вона не відпускала руку, а сказала з якоюсь дивною інтонацією:

— Пона!

Я не зрозумів.

— Пона!

То що вона хоче, щоб я заздалегідь сказав, що напій хороший. Добре — я сказав «Пона» у відповідь. Вона схвально глянула на мене. Далі показала на цукерки, що лежали у мене на столі, так ніби хотіла, щоб я їх їй дав. Я дав їй декілька.

— Пона! – сказала вона так, ніби хотіла сказати «спасибі».

Це що ж «пона» означає не тільки «смачно», але й «спасибі»?

Далі підійшла до вікна, де стояв квітковий горщик з дуже красиво квіткою.

— Пона!

Тобто «пона» ще означає «красиво»? З глузду можна з’їхати!

Далі Натана показала два малюнки, на одному намальоване сонце, на іншому лампочка, яка горить,  і сказала:

— Суно!

Так «суно» - це світло, це я запам’ятав. Але може «суно» – це також «сонце»? Під малюнками були написи. Я їх замітив, коли вона пальцем провела під ними. І там, і там було написано «suno». Ага, зрозуміло, «світло», «сонце».  Я автоматично повторив:

— Суно.

Вона глянула на мене схвально. Стоп!! Але чому написи на латиниці?! Що це за жарт?! Чому не можна було звично написати на кирилиці? Не міг же я й цей очевидний факт забути?!

Не бачачи мого здивування, Натана склала свої малюнки докупи.

— Пона! – це вона, напевне, сказала «спасибі».

— Пона! – відповів я.

Та ні, мабуть, Натана сама так придумала писати на латиниці – заспокоївся. Натана  встала і сказала:

— Мі тава!

Мабудь, це «пока!» чи "до побачення!".

— Мі тава!

Натана покачала головою і поправила: "Тава пона!".

— Тава пона!

Поки вона йшла до дверей, я, дивлячись на її красиві ніжки, з задоволенням подумав: як правильно, що в цій клініці кожен медпрацівник носить халати тієї довжини, яку кожен вважає оптимальною для себе.

© Коваль Роман Юрійович, 2014

Тільки що пішла... То тепер можу продовжити свої записи. Що я можу про неї сказати... Доволі симпатична. Верхні ґудзики розстебнуті, так що глибоке декольте і там голе тіло, в цьому декольте я маю на увазі. Груди як круглі маленькі м’ячики. Медичний халат добре окреслю форму сосків. Може вона без ліфчику? Ну, не був би я одружений!.. "Можна подумати, ти вмієш розмовляти з жінками?!", – це мій внутрішній голос саркастично так ляпнув. Завжди зіпсує настрій!

До речі, щодо медичного халату. У всіх медпрацівників, що я бачив, халати не білі, а різнокольорові, з нанесеним кольоровим абстрактним малюнком. І хоча у всіх малюнок дещо відрізняється, але таке відчуття все ж, що це була одна тканина, і з неї вже вирізали шматки на пошив усього медодягу. Дивно! Можливо в божевільнях так прийнято... Щоб заспокоювати особливо буйних. Я ж напевне туди потрапив, куди ж іще? Людина, яка забула власну мову, тільки в цей заклад і може потрапити! Дожився я... 

© Коваль Роман Юрійович, 2014

Якби не мав змоги писати цей свій імпровізірований щоденник, то мабуть зовсім би зійшов з розуму. Виходить забув про звичайні речі! Як таке могло статися, що забув як звучить українська мова?! Чому мова навколишніх мені знається мені схожою чи то на італійську, чи то на китайську, чи на те й інше вкупі? І чому мова, на якій я пишу в цьому блокноті, яку очевидно вигадала моя божевільна голова, здається мені звичайною українською мовою?! Ну, та добре, напишу про щось приємне. Щоб його написати? Палата на вид справляла приємне враження. Розфарбована у приємні абстрактні кольори. Двомісна, але інше ліжко порожнє. Так... Щоб його ще написати? О, медсестра до мене прийшла! Допишу пізніше...

© Коваль Роман Юрійович, 2014

Ну і події зі мною відбуваються! Можна просто зійти з глузду, а інколи просто хочеться. Почалося з того, що перестав розуміти українську мову. Здвиг по фазі якийсь. Нічого не розумію. Думаю ж я на українській. І пишу оці рядки в блокноті, що мені дали, теж на українській. Чому ж мене ніхто не розуміє, і головне, що я нікого не розумію?! Є в мене теорія, що в мене стався якийсь "здвиг по фазі", і я начав думати на якійсь видуманій мові і перестав розуміти мову навколишніх. Фантастична теорія, але все може бути, наша психіка складна штука. Може ця мова, яку я вважаю українською, насправді мова якихось давніх людей, що говорили на ній сотні тисяч років тому. А тепер вона всплила у моїй пам'яті і замінила собою мою рідну мову. Фантастика звичайно! Але як іще пояснити те, що всі навколо почали говорити на незрозумілій мені мові?!

— Сіна біна тін, – щось таке мені сказала медсестра, що зайшла до мене в палату тільки-що, і поставила переді мною тарілку з чимсь.

Мабудь я підозріло на неї подивився, тому, що вона сказала приблизно щось таке:

— Сіна моку такі макі. Моку, моку. Моку! Пона моку! Моку.

І підсуває тарілку поближче до мене. "Моку" - мабудь це означає "їж" або "їжа". Ну, добре поїм. Так, ложка є... А чому компоту якогось не принесли? Може пізніше принесуть. Поїм таки. І я прийнявся їсти принесену мені їжу. На диво вона виявилася вельми смачною, і мені не захотілося її запивати чомусь, а я ж завжди люблю запивати їжу компотом, чаєм чи просто водою.

© Коваль Роман Юрійович, 2014

Цього разу мінусове відхилення було 1410. Не зовсім мало. Так, потрібно ще раз перевірити, чи правильно я підставив дані... Та ні, все правильно. Звужую зону пошуку. Так... Залишилося підставити лише невеликі та нейтральні числа. Рефаційні не трогаю. Яка ж там нікця? Подивлюся, які я ставив в попередньому схожому випадку... 120 за 65 і 8... Рефаційні відсуну, щоб не заважали... А ці, один і три - як з ними бути. Три... А в попередньому випадку це "три" я враховував? Чи поєднав з іншим? А час що залишився? О! Півтори дні! Час ще є! А я дещо стомився... Піти може погомоніти з панією Шамою. Якщо вона одна, то запрошу її на День народження. 

— Бум, бурум, бурум, бум-бум!

Це Ур’яон, журналіст газети нашої організації "Вісник Служби нагляду за магією", весело підплигує,  ідучи по коридору.

— Буду грітися чаєм! – весело сказав він, заглянувши до мене.

— Угу, чай – це хороша річ.

Чай звичайно… Ні-ні, я не хочу сказати, що його в цьому світі немає. Якраз він є. Хоча смак має дещо інший, мало що набагато кращий, але й зовсім інший. Хоча з іншого боку – що я знав про чай?! У своєму рідному світі я, як і всі інші, пив якусь бурду замість чаю. Звичайно, в магазинах продавалися чаї різної якості та ціни. Але, по-перше, якщо чай пролежав більше півроку – його споживати не можна, він уже неякісний, і смак втрачався, і дещо шкідливим він ставав. Варно розуміти, що не важлива була дата, яка стоїть на упаковці, ніхто не писав правдивої інформації про те, коли зібрали листя насправді. Та й якісніший чай ніколи до нас не доходив, компанії хотіли купувати за безцінь, а продавати якнайдорожче. Хто б що не думав про чай, але це була цілковита правда, хоча далеко не кожен про це знав.

На вулиці сьогодні морозно. А опалення сьогодні немає, якась поломка, ремонтна служба уже лагодить. А нам поки що зостається зігріватися чаєм.

© Коваль Роман Юрійович, 2014

Ви спитаєте - що це за робота в мене така? Щоб не вдаватися в подробиці поясню коротко. Я працюю споглядальником. Продивляюся всякі відхилення від середнього. Якщо це порушення закону - передаю знайдені дані відділу реагування. Які порушення я відшукую? Використання магії в негативних цілях. Тобто для скривдження інших людей, обдурювання, порушення загальних прав, всього населення чи частини і так далі, і тому подібне. Інколи це відразу відслідковується, інколи - дуже-дуже складно. Але зрозуміло, без моєї роботи ніяк. Якщо хтось буде кривдити інших - світ врешті-решт загине. 

Ви можливо скажете: а якщо хтось захоче змінити історію, знищити світ, вбити тисячі людей чи просто мене вбити - то як же я зможу це все попередити? Бо ж у цьому світі дозволена будь-яка ступінь магії, головне, щоб вона була позитивною. Все дуже просто, мій прилад 2Е фіксує порушення до того як воно станеться, тобто час попередити злочин є. За допомогою якого механізму 2Е працює так завчасно - я так і не зрозумів. Хоча мені довго і в подробицях пояснювали. Але я не закінчував місцевої школи, я взагалі народився та прожив деякий час зовсім в іншому світі. Тому мені можна пробачити мою тупість, тим більше що на те, чим я займаюся на своїй посаді, це не впливає.

© Коваль Роман Юрійович, 2014